На тебе не взмозi молитись,
До тебе – не пiдiйду ,
А також не зможу дивитись
На стежку занедбану ту.
Тобою давно не пишаюсь,
Не «лью я тобi елею»,
Але я знов залишаюсь
На одинцi зi своєю душею.
Менi би знову – як в казцi,
Та сумно – ладонi вщент!
Ти станеш знов залицятися
До iнших юних сердець…
Я буду блукати полями
Босою, як мавка у лici.
Лiкується серце словами,
Та не менi їx просити.
Ти будеш свою колискову
Їм, – не менi спiвати.
Залишся моєю вже долею -
Навiщо собi так брехати?!
ответить